21 листопада 2013 р. – початок перших акцій протесту проти режиму Януковича.
28 листопада 2013 р. – як відповідь на “спускання пари” молоді (танці, співання, “ліхтарики”) з ініціативи Проводу ВО “Тризуб” ім. С. Бандери оголошено про створення “Правого сектору”. Від самого початку “Правий сектор” на відміну від “євромайданівських” утворень задекларував чіткі цілі своєї боротьби, втілення яких реалізовує до нині:
• Провести мобілізацію, об’єднання та структуризацію тих патріотів, які готові на революційний чин по ліквідації режиму внутрішньої окупації.
• Перетворити події на Майдані Незалежності не просто на громадський протест, але й на центр Української Національної Революції.
• Унапрямити патріотичний потенціал не тільки на боротьбу “проти”, але й “за” Національну державність українського народу.
Того ж дня, систематизуючи боротьбу проти режиму, “Правий сектор” звертається до співробітників силових структур із закликом переходити на бік народу. Володіючи інформацією про можливий напад “Беркута” на Майдан 29 листопада, ПС закликає українських патріотів залишитись на ніч для захисту Майдану, а власників легальної зброї просить “приходити на мітинги, попередньо озброївшись”, оскільки надійшла інформація, що “Беркуту” дано дозвіл використовувати проти демонстрантів вогнепальну зброю.
Це було проігноровано опозицією. В ніч на 30-те листопада відбулося перше жорстоке побиття студентів. Мотивація протестуючих “за євроінтеграцію” набирає чіткішого формату – “проти режиму Януковича”! Український народ масово мобілізувався на Майдані столиці та в обласних центрах. Тоді було створено “Самооборону”, а сам Майдан під акомпанемент Руслани та “опозиції” продовжував “танці”.
Незважаючи на інформаційну блокаду, в лави ПС активно вливається молодь. Хлопців у масках, з палицями та щитами, які готуються до оборони своєї країни від знахабнілого режиму, і влада і опозиція не скупиться називати “провокаторами”. На Майдані далі танці… “Правий сектор” в свою чергу продовжує боротьбу, виловлюючи “тітушок” та обороняючи Майдан.
Прагнучи систематизації боротьби Майдану, ПС звертається до лідерів Майдану з чіткими пропозиціями: відставка і арешт В.Януковича та його посіпак; проголошення революційного правління, перебирання всієї повноти влади в Україні; денонсація договорів з РФ; повна і всеохопна люстрація, заборона діяльності ПР, КПУ та інших бандитських об’єднань; скликання Конституційної Асамблеї; звільнення полонених режиму внутрішньої окупації; деколонізація, дерусифікація та декомунізація України; переформатування СБУ та включення до її складу дієвих учасників націоналістичного руху. Опозиція це ігнорує, “зливши” “Марш мільйона” 8 грудня.
Далі переговори з опозиції з Януковичем. Д. Булатов погрожує віддавати “провокаторів” у руки міліції… І коли вже імітація “революції гідності” доводила народ до відчаю, а опозиція не була готовою повести народ до визволення, стояла реальна загроза диктатури (закони 16 січня), відповідальність за долю нації взяв на себе “Правий сектор”. Останній аргумент для повалення режиму Януковича – 19 січня. Коктейлі Молотова і бруківка полетіли в бік охоронців режиму на вулиці Грушевського. Це була дійсно історична подія – українська нація довела світу, що ми не безпомічні танцюристи, не раби – ми волелюбні нащадки козаків, вояків УПА. Майдан від цього дня отримав інший формат протесту – із запахом палаючих автомобільних шин.
Через два дні від куль режиму впали перші жертви – Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Проте, ці вбивства не стимулювали опозицію забезпечити народ бронежилетами, готувати Майдан до збройного опору кривавому режиму, до чого ПС закликав ще на початку всіх подій. “Опозиція” веде переговори з Януковичем і вже готова була підписувати меморандум про “мирне врегулювання кризи” та перевибори. Ціна безвідповідальності тодішньої опозиції, а нині влади – розстріл Небесної сотні 18-20 лютого 2014 р. Після чого владо-опозиція дає змогу Януковичу і прибічникам втекти з України.
Березень. “Сепаратизм”, поява “зелених чоловічків”, “референдум” та здача Криму через виведення та зраду військ ЗСУ, захоплення українських військових суден… Анексія Криму… Звернення Дмитра Яроша до уряду України та співвітчизників, як завжди, чітке – готуватися до реальної війни зі створенням ставки Головнокомандувача та диверсійних загонів тощо…
14 березня. Звернення керівника “Правого сектору – Захід” Олександра Музичка (Білого), видатного учасника Першої Чеченської війни проти Росії – про те, що керівництво генпрокуратури і МВС України прийняли рішення про його фізичне знищення, або захоплення і видачу Росії, для того, щоб потім все звернути на спецслужби РФ. 22 березня створено політичну партію “Правий сектор”, шляхом перейменування партії “Українська Національна Асамблея” . Сашко Білий рішуче підтримує перейменування УНА на ПС та обрання головою Дмитра Яроша.
24 березня – вбивство Сашка Білого “аваковцями”. Заява представників “Правого сектора” про помсту Авакову та пікетування МВС з вимогою звільнення злочинця-міністра. Проте, у зв’язку з російською інтервенцією та загрозою ослаблення обороноздатності України було призупинено розв’язання конфлікту з МВС.
Далі інтервенція російських військ, сепаратизм на сході України, проекти ЛНР-ДНР – влада проводить (!) АТО. “Правий сектор” відкрито називає дії Російської Федерації безпосереднім військовим втручанням, а дії влади – “безвольністю, котра межує із відвертим саботажем”. Дмитро Ярош наказує створити військові штаби ПС в усіх, без виключення, областях нашої держави, що й відбулося. Провідник закликав представників армії, МВС та СБУ до координації дій з “Правим сектором” для озброєння і проведення вишколів – заради єдності та перемоги.
25 травня – президентські вибори. Війна. Агіткампанія кандидата-Порошенка: “вибори в один тур, що пришвидшить настання миру”. Ярош теж балотується в Президенти, але разом із своїми однодумцями “агітує” на передовій: “мир можливий тільки з перемогою над окупантом”. Брак часу та ресурсів на агітацію, чорний піар, демонстрація штучно низьких рейтингів дали свої результати – Дмитро Ярош одинадцятий.
Обрання олігарха Порошенка президентом не принесло змін – владою оголошується “режим” тиші, перемир’я тоді, коли ворога треба добивати. По наших стріляють, а у відповідь наказу стріляти не поступає.
Липень. “Правий сектор” на фронті, створюється Добровольчий Український Корпус як частина військово-політичного руху “Правий сектор”, що не є бойовим підрозділом партії та не легалізований владою і діє подібно УПА. Запасні батальйони ДУК створено в десятьох областях України – для проведення ротації фронтовиків. Відвага бійців ДУК часто стає прикладом для військових: в Донецькому аеропорту, Авдіївці, Пісках, поблизу Савур-могили… Високий рівень забезпечення ДУК лежить на плечах Волонтерської служби, зброя переважно трофейна.
Війна. Безвідповідальність військового керівництва, скарги військових на погане забезпечення та озброєння армії. Але – поодинокі та значні успіхи, всупереч усьому, українського війська, героїчна оборона Донецького аеропорту при участі бійців ДУК, “кіборгів”.
Серпень. “Іловайський котел” – всенародне невдоволення.
Вересень – “мінські угоди”, перемир’я, оголошення “режиму тиші”, народне невдоволення. “Закон про особливий статус Луганської і Донецької областей та амністію терористів” – “Правий сектор” виступає категорично проти цього “закону про капітуляцію”.
“Люстраційний процес” від “Правого сектору” з вкиданням чиновника в сміттєвий бак стає естафетою по Україні.
Жовтень. Політична партія “Правий сектор” бере участь у парламентських виборах, проте не проходить. Народним обранцем стає Дмитро Ярош.
Листопад. Підписання Порошенком указу, яким введено в дію рішення РНБО від 4 листопада “Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій і Луганській областях”, відповідно до якого Україна має надавати гуманітарну допомогу населенню та “визначити джерела фінансування розрахунків за спожиті енергоносії, забезпечення електро- та газопостачання” на фактично окупованих територіях Донецької та Луганської областей. “Правий сектор” говорить, що для того, щоб повернути Криму та Донбасу українське обличчя, спочатку ці території потрібно відвоювати, а не імітувати їх підтримку.
Грудень. Провідник “Правого сектора” Дмитро Ярош своїм наказом установив військові звання і нагороди для бійців і командирів ДУК.
Далі майбутнє Правого сектору в руках Бога і Служби Безпеки ПС.
Вірю в перемогу національної революції.
30.12.2014 р.
Андрій Подільський